Блог вчителя української мови та літератури Мачинської Галини Миколаївни: Сертифікати

Блог вчителя української мови та літератури Мачинської Галини Миколаївни: Сертифікати

З ювілеєм, рідна школо!!!

Майже сто років тому Антуан де Сент- Екзюпері писав: «Вона шліфує камінь і губить алмази». Так він говорив про школу.

 Чи щось змінилося за цей час? Звичайно ,так.

 Колись школа була єдиним шляхом до знань і суперечити її догмам не посмів би навіть найдосвідченіший та наймудріший.

Сьогодні ж школа є  однією зі сходинок у досягненні  поставленої цілі, бо ми маємо доступ до інформації, а хто нею володіє - той володіє світом.

«Тільки той, хто іде, досягає мети,

Тільки той, хто горить ,не згорає» - писав Олександр Олесь.

 Наш директор Олексій Петрович любить повторювати інакше – у школі залишаються працювати тільки фанати своєї справи.

 Бо що таке урок –це гра на фортепіано в чотири руки, коли ти не лише виконуєш власну партію, але й відчуваєш себе частиною єдиного цілого,бо неправильне виконання чи авторська інтерпретація створює какофонію.

Чи складно зробити це в чотири руки? А в  24 ? Бо у класі  ти працюєш не індивідуально, а з колективом. І вдалий урок – це симфонія.

 Скільки ми знаємо  знаменитих симфоній? Бетховен, Вівальді, Моцарт, Шуберт… Хорошої музики багато, але як мало, на жаль,   ми її знаємо.

 Тому завжди знайдеться той, хто готовий кинути камінь у наш город. Але є й такі, якими ми пишаємося і які вдячні школі за те, що вона їм дала.

 А нашого цвіту – по всьму світу…

Луцьк, Багач Вікторія, випуск 2018року

Хочу з вами трішки поділитись думками першокурсниці, яка ще в десятому класі тільки і мріяла про те, щоб якнайшвидше закінчити навчання в школі та ступити на дорогу дорослого життя. Я марила таким завітним “студентським життям”, гадала, що проблеми розвіються і все буде чудово, адже я покину таку ненависну для майже всіх дітей школу. Наразі я навчаюсь в універі вже четвертий місяць і з кожним днем усвідомлюю, що все більше хочу назад до школи, де все було настільки безтурботно і легко. Я знову хочу увійти в клас сімнадцятирічною дівчиною, сісти за парту, дістати підручники за одинадцятий клас, щоденник та оглянути рідні стіни. Знову йти знайомою дорогою, заходити у дерев`яні двері, прямувати до гардеробу, а далі на урок, де з Наталією Олександрівною ми знову б вивчали біографію Булгакова, Галина Миколаївна перевіряла наші твори, Галина Петрівна показувала взаємодію різних елементів, і я навіть готова була б написати таку ненависну для мене тоді контрольну з фізики в Юлії Петрівни. Я знову хочу чути такі рідні голоси вчителів, які дійсно стали другою сім`єю, хоча, звісно, не з усіма ними я мала ідеальні стосунки, але зараз обняла би кожного. Я і досі пам`ятаю той комфорт, коли сиділа зимовими ранками на уроках і єдиним хвилюванням на той час було страшне ЗНО. Хотілось би сказати школярам, щоб вони цінували цей час, адже потім буде дійсно важко і дитинство закінчується рівно тоді, коли тримаєш у руках атестат і розумієш, що це вже кінець.

 ПС   Я плакала, коли писала. Грудень 2018р.

 Люблін, Польща,Заяць Софія, випуск 2016

Я ,напевно, буду дуже банальна ,кажучи, що місце роблять не речі, а люди, але так воно і є. Моя школа завжди була місцем, де я приходила не лише з ціллю отримати так потрібні усім знання, але перед усім для спілкування. Як не дивно, не лише з однокласниками, але також з вчителями, від яких можна було отримати не тільки знання, але так важливі життєві поради від людей з великим життєвим досвідом. Завжди мило було в часі перерви залишитись хоча б на 5 хвилин довше у кабінеті у вчителя і порозмовляти про своє, про зовсім не шкільне. Приємно приходити в школу, де знаєш, що твої вчителі - твої друзі і з зрозумінням відносяться до непідготованої домашньої роботи, бо теж колись були дітьми. Були такими, як ми.

З важливого також хочу відмітити що моя школа, навчила мене завжди мати свою думку і не боятись її відстоювати. Пишучи твір з української чи світової літератури, я завжди знала, що моє бачення не буде розкритиковане, бо воно моє, бо я так відчуваю. Школа також дала безліч можливостей відкрити себе з різних сторін. Кажу зараз про процес соціалізації, про те, як ми вчились життю у суспільстві. Кожен вчився на своїх помилках, але також успіхах. Школа завжди ставила переді  мною вибір: або залишатись доброю людиною і вчитись допомагати слабшим, або бути трішки егоїсткою і подумати в першу чергу про себе.

Школа - це незабутній досвід. Деякі, виходячи з неї, більше не захочуть туди повернутись, а деякі будуть сумувати, переглядаючи шкільні фотографії. Моя школа залишила в мене лише приємні спогади і думками завжди хочеться туди повертатись. Хочеться згадувати ці безтурботні дні. Тож з посмішкою на устах хочу привітати свою стареньку з ювілеєм, хочу подякувати цим стінам, які вже 60 років служать для підготування в доросле життя дітей. З 60-літтям ЧЗШ№2. Ми тебе любимо.

Київ, Аргаманян Світлана, випуск 2015

Для мене 2 школа - це мій дім! Саме тут я провела найкращі роки свого дитинства і юнацтва, саме тут у мене були найкращі вчителі і наставники, саме тут я познайомилася з дорогими мені людьми. Школа - це місце, куди я з радістю повертаюся і занурююся в приємні спогади. Я щиро бажаю нашій 2 школі святкувати безліч таких ювілеїв і щоб кожен, хто прийде сюди учнем чи вчителем, почував себе як вдома

Київ,Батюк Ірина, випуск 2010

«Моя школа». Це словосполучення й досі викликає у мене щиру усмішку.З великою вдячністю згадую своїх учителів і директора. Моя школа стала відправною точкою, де мені допомогли віднайти  життєві орієнтири, поставили цілі і загартували для їхнього досягнення.

 Київ, Базан Ольга, випуск 2004

Минає 15 років, як я закінчила школу. А тільки-но проходжу повз - і я знову маленька дівчинка. І так, напевно, буде завжди. Тут моє особливе місце і мій особливий спогад. І це без зайвих прикрас. Моя рідна друга школа відіграла важливу роль у моєму житті. Передусім дала можливість вступити на державне замовлення до трьох найкращих університетів країни, впевнено розпочати своє доросле життя у великому місті, мати свою думку і не боятися її висловити. Моя школа виконала усі завдання переді мною. І за це я їй щиро вдячна. Я завжди відчувала впевненість у своїх знаннях - якби це самовпевнено не звучало. Тепер з усмішкою згадую себе, сімнадцятирічну, коли я майже примусово українізовувала російськомовних, згодом це так сподобалось людям, що кількість охочих лише зростала. Я вчилася у правильній для мого розуміння школі. А це той заклад, який не тільки дає знання, а ще й формує твою особистість, світогляд, дає можливість зрозуміти, хто ти є, яке твоє місце у колективі, лідер ти чи ні. Адже школа - це як складова частина ракети, яка відокремлюється в польоті. Але завдяки саме цьому надважливому компоненту ракета досягає найвищої точки свого злету. Таким ступенем для маленької людини, яка зростає, є школа. Моя школа була для мене саме такою. І коли є певні труднощі - я завжди згадую себе маленьку і своїх учителів, які вірили і підтримували мене. Щиро вдячна директорові школи Синишину Р.Я. - людині щирої душі, моєму класному керівнику Кузьмин Г.П. і всім учителям, які плекають своїх учнів для майбутнього нашого міста і країни.