....печально. Мабуть, ніхто із моїх випускників за останні 5 років не обрав професію учителя. І хоча донька подруги минулого року закінчила педагогічний виш, у школу працювати не пішла. І не тому, що не любить дітей. Якраз навпаки.
Вона чудово знає, яка зарплата молодого спеціаліста, а ще під час практики мала змогу переконатися, що все необхідне для роботи вчитель приносить із дому.
А ще спеціаліст вищої категорії зі стажем, вислугою, класним керівництвом отримує менше, ніж різноробочий у Польщі чи кухар у ресторані. Не дивно, що переможець конкурсу "Учитель року-2016 " у номінації "Англійська мова", визнана указом Президента "Заслуженим учителем України", Македон переїхала у Лондон, де доглядала за 80- річним дідусем.
А ще зустріла в червні випускників 2016 року. Вони всі "організовано їхали в Європу". На питання "чому?" дуже проста відповідь - все одно там краще, ніж тут. Від цих слів мені тоді стало страшно. Страшно і тепер. 20 -річні масово виїжджають. А їхні діти народяться уже в іншій країні, там, за кордоном.
А ще дуже незручно себе почуваєш, коли сидиш у гостях з людиною, далекою від школи, і вона тобі каже: " Я не вірю, що ти сама папір купуєш, друкуєш за свої гроші, принтер заправляєш і т.д. ...Вас усім забезпечують." Зрештою, де ви бачили швею, яка ходить на роботу зі своїми нитками, чи електрика, який проведе вам власний кабель - у подарунок?
А ще колись учень запропонував мені зібрати по 5 гривень із кожного і роздрукувати контрольні. З нього точно виросте бізнесмен.
А ще про те , як усім забезпечують. У 1 класі була в середині вересня. Парти є, лего є, комп'ютера, ноутбука немає. Кубиками пізнають світ. Хто з колег має можливість - приносить свою техніку.
А ще у школі є ноутбуки і комп'ютери, щоправда, в кабінеті інформатики. Але там свої уроки. Так, у нас є кілька ноутбуків, які можна би було брати на урок, якби не... Спробуйте уявити, що ви комусь дали свій ноут, а потім ще і ще (ну, самі розумієте- треба) - і кожен зі своєю флешкою, яку потрібно встигнути відкрити -закрити, бо черга вже чекає. Як наслідок- розбиті гнізда і практично "добита до ручки" техніка. Але справа навіть не у техніці.
І це ситуація не тільки у моїй школі, в області те саме: у травні була на курсах у Львові, забезпечені переважно окремі школи- ті, де вчаться діти обраних.
А ще ми тихо мовчимо. І тільки слухаємо обіцянки з високої трибуни про "підвищення зарплат та престижність професії". У нас немає 13 зарплати, а цього року навіть до професійного свята не отримали премії - такого навіть за Януковича не було! То на кого нарікати, кому вірити?!!
А ще про подарунки. Шоколаду наїмося на місяць. Справді дякую, але якщо це стане приводом для розмов у соцмережах чи пліток у маршрутці- краще не лукавте. Я вчу дітей бути справедливими і щирими із собою, працювати на результат і вірити в краще.
А ще я все-таки люблю своїх учнів і роботу... Мабуть, я ненормальна (як і більшість моїх колег).
P.S. До цих слів приєднуються і мої колеги з кафедри.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.